Дата проведення: 10 листопада 2017 року
Місце проведення: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13-б, приміщення Факультету права та міжнародних відносин, аудиторія 616

10 листопада 2017 року відбулася відкрита лекція Андрія ЧЕРНЕГИ – доцента кафедри публічного та приватного права Факультету права та міжнародних відносин Університету імені Бориса Грінченка з курсу «Історія держави та права» на тему: «Державний устрій та суспільний лад Київської Русі». Лекцію було проведено для студентів першого курсу спеціальності «право». 

Лекцію відвідали Ігор ГРИЦЯК – декан Факультету права та міжнародних відносин, кандидат юридичних наук, професор, Дмитро БОЙЧУК – завідувач кафедри публічного та приватного права, кандидат юридичних наук, Анфіса НАШИНЕЦЬ-НАУМОВА – кандидат юридичних наук, доцент кафедри публічного та приватного права, Денис СЕВРЮКОВ – доктор юридичних наук, професор кафедри публічного та приватного права, старші викладачі кафедри – Ольга БАЙТАЛЮК та Наталія ОБЛОВАЦЬКА. 

Лектор підняв актуальні питання формування та розвитку державності східних слов’ян, зокрема перші згадки про них датуються І-VI ст.ст. н.е. у писемних джерелах римських, грецьких та візантійських істориків – Корнелія Таціта, Плінія Старшого, Птолемея, Йордана, Прокопія Кесарійського та Менадра Протиктора, які називали слов’ян венедами, антами, склавінами, які проживали на території Південної та Південно-Східної Європи в оточенні балтів, германців, фракійців та сарматів. Починаючи з IV ст. н.е. і впродовж наступних 300 років південну територію України заселяли анти, які відіграли суттєву роль у становленні східно-слов’янської державності, генетичним корінням якого є український народ. Антське царство мало всі елементи державності і являло собою федерацією слов’янських племен на чолі яких стояли воєводи. Лектор довів, що протягом VII-IX ст.ст. н.е. територію сучасної України заселяли такі слов’янські племена: поляни – біля Києва; деревляни – на південь від Прип'яті; сіверяни – над Десною; волиняни (давня назва дуліби, бужани) – над Західним Бугом; уличі – які жили у пониззі Дніпра, Побужжі та на берегах Чорного моря; тиверці – над Дністром; хорвати – на Прикарпатті, та ін. Всього їх налічувалося понад 100, які об’єднувалися в союзи.
Найінтенсивніше розвивалося об’єднання племінних союзів полян у Середньому Подніпров'ї, з центром у Києві. На цих землях VIІ-IX ст. виникла перша держава східних слов’ян з назвою «Руська земля». Цей союз охоплював територію близько 120 тис. км  2 і був уже справді державою. Андрій ЧЕРНЕГА довів, що Київський літописець, візантійські, арабські та вірменські хроніки безпосередньо пов’язують заснування Подніпровської держави з іменем князя Кия. Діра називали слов’янським царем, який володів великими містами й багатьма територіями та сам судив злочинців. А у роки
правління останнього нащадка династії Києвичів – князя Аскольда, - Русь утверджується на історичній арені як могутня країна середньовіччя, що мала могутнє сухопутне і морське військо, з яким Аскольд чотири рази ходив на Візантію та уклав з нею принаймні дві угоди – 860 і 874 рр. Про величну історію Київської держави часів Аскольда писали візантійські хроністи протягом 300 років. А під час походу 874 р. Аскольд, за словами імператора Василія Македонянина, попросив уже для Києва єпископа. Це був перший київський митрополит Михаїл Сирин.

Лектор висвітлив питання династичного перевороту 882 року, фактори, що вплинули на процес об’єднання слов’янських народів, етапи розвитку та існування Київської Русі, основні теорії походження, суспільний та державний устрій Давньоруської держави.

Лекція видалась досить об’ємною та цікавою, автору вдалося довести до слухачів основну ідею, що Київська держава – Русь, Руська земля, Вкраїна творилась місцевим населенням, найбільш ініціативним з якого були поляни-слов’яни. Подніпровська поляно-руська держава була створена в середині VII ст. – за довго до появи будь-яких приходнів з півночі. Вона була цілком самостійною і самобутньою державою із своєю територією, населенням, законами, традиціями, віруваннями та культурою. Київ жив своїм власним державницьким життям незалежно від Новгорода на Волхові чи від скандинавських войовничих дружин і мав тісні контакти із цивілізованими країнами західного та південно-східного світу Візантією, Болгарією, Угорщиною тощо.

«Руська земля», як назва територіального ядра Полянської держави, протягом Х-ХІІ ст. утримувалася в основному за Київською, Чернігівською, Переяславською і Сіверською землями – князівствами. До цього ареалу ніколи не входили регіони північних, північно-східних і південно-західних земель, що жили своїм життям і контактуючи із Київською державою, то визнавали залежність від неї, то навпаки, воюючи проти неї, прагнули жити своїм державницьким життям.