Ігор Грицяк, к.ю.н., докт.держ.упр., професор.
Професор кафедри міжнародного права, європейської та євроатлантичної інтеграції Факультету права та міжнародних відносин, Київський університет імені Бориса Грінченка
В італійському виданні Tutti Europa Ventitrenta вийшла друком актуальна публікація доктора наук з державного управління, професора, професора кафедри міжнародного права, європейської та євроатлантичної інтеграції Ігоря Грицяка під назвою "Рашизм як загроза Україні, Європі, світу", у якій автор здійснив експертний аналіз міжнародно-правових та політичних подій останнього часу та їх впливу на Україну, країни європейського континенту та світову спільноту.
Ігор Грицяк,
к.ю.н., докт.держ.упр., професор
професор кафедри міжнародного права, європейської та євроатлантичної інтеграції Факультету права та міжнародних відносин,
Київський університет імені Бориса Грінченка
academy_pa@ukr.net Т.: 096-342-92-68 050-731-61-28
Одним з найнебезпечніших викликів, і навіть загроз всьому людству кінця ХХ - початку ХХІ століть виявився російський фашизм, тобто рашизм, який є фактично державною ідеологією в сучасній російській федерації. Як різновид фашистської ідеології, симбіоз основних засад фашизму і сталінізму, рашизм сьогодні обґрунтовує агресивну геополітику росії, спрямовану на окупацію та привласнення територій інших держав.
Реальними доказами практичного втілення ідеології рашизму є розв’язані російською федерацією локальні війни на теренах суверенних держав, що входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), а саме: Придністровський конфлікт, 1990 рік (Молдова); Перша російсько-чеченська війна, 1994—1996 роки (Грузія); Друга російсько-чеченська війна 1999—2009 роки (Грузія); Російсько-грузинська війна, 2008 рік (Грузія); Російсько-українська війна, з 2014 року (Україна).
Рашизм заперечує «силу права», але утверджує «право сили», нехтує елементарними правами й свободами людини, культивує свавілля та насильство, ігнорує національний суверенітет держав-сусідів, відверто зневажає нації і народи колишнього СРСР через демонстративне заперечення їх існування, всіляко намагається їх русифікувати тощо.
Надзвичайно небезпечною є брехлива пропаганда, яку рашизм активно поширює не лише в росії, а й у всьому світі. Нахабне перекручування й підтасовування фактів, відверті вигадки та маніпуляційні комбінації хворобливих фантазій, зокрема про причини воєнного нападу на Україну, є типовими прийомами російських засобів масової інформації (ЗМІ). Загалом, таку пропагандистську методику російська влада використовує завжди, оскільки успадкована ще від Золотої Орди, розвинута в радянські часи та удосконалена теперішньою кремлівською диктатурою. Під час широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року в Україну, коли стало відомо про жертви масових вбивств на Київщині, російські ЗМІ відверто підтримували та виправдовували деукраїнізацію, денацифікацію та геноцид українців.
Злочинні дії російських військ в Україні обгрунтовані нинішньою державною ідеологією, серцевиною якої стала концепція «русского міра». Інтелектуально підживлюючи російську інтелігенцію, військову, поліцейську та зовнішньополітичну так звану еліту, теоретичні розробки «русского міра» заперечують загальнолюдські цінності і стандарти, закріплені міжнародним правом. З огляду на ігнорування міжнародно-правових норм і принципів автор цієї концепції стверджував, що Україна повинна бути анексована Росією, оскільки «не має геополітичного значення, особливого культурного імпорту чи загальнолюдського значення, географічної унікальності, етнічної винятковості, її певні територіальні амбіції становлять величезну небезпеку для всієї Євразії і без розв’язання української проблеми взагалі безглуздо говорити про континентальну політику. Не можна дозволити Україні залишатися незалежною, якщо вона не буде санітарним кордоном, що було б неприпустимо» [1].
Російський фашизм (рашизм) широко використовується, на переконання дослідників, для позначення політичної ідеології та соціальної практики владного режиму Росії кінця XX - початку XXI століття. У повсякденних діях путінський режим використовує ідеї «особливої цивілізаційної місії» росіян, «старшості братнього народу», нетерпимості до елементів культури інших народів. Русифікація передусім слов’янських народів, бо з ними простіше так вчиняти, поширюється й на інші народи, які проживали в Російський імперії або СРСР. А використання фальшивого російського православ’я стало моральною панацею для потомків радянських атеїстів. Своєрідним ноу-хау відносин з країнами Європи є застосування такого геополітичного інструменту впливу, і навіть тиску, як газові та нафтові енергоресурси. З іншими західними країнами росія використовує войовничу риторику про необхідність подолання «англо-саксонського світу».
Рашизм небезпечний сьогодні вже не тільки для України, а й для Європи, і навіть для світу, оскільки намагається впровадити в життя оновлений фашизм і сталінізм. Як людиноненависницька ідеологія, рашизм пропагує будь-які методи, і навіть військові, щоб знищити всіх, хто не підтримує ідеологію «русского міра». Небезпека зростає з-за того, що практико-орієнтований рашизм сповідує два виміри: внутрішньо- і зовнішньополітичний [2, 3].
У зовнішній політиці рашизм використовує цілий комплекс засобів боротьби з цивілізованим світом: тотальне порушення, зловживання і маніпулювання принципами і нормами міжнародного права; вчинення актів збройної агресії, тероризму, геноциду та інших злочинів проти людяності; пряме втручання у внутрішні справи інших країн через організацію кампаній з дезінформації, ведення активної пропаганди за допомогою державних ЗМІ, підкуп політиків, громадських діячів, журналістів та формування з них проросійської опозиції; використання нових методів війни, зокрема, кібернападів; захист авторитарних режимів у світі; ядерний шантаж і тероризм; нав’язування світові своєї версії історичної правди винятково на користь Росії; зловживання правом вето в Раді Безпеки ООН тощо.
Однак рашизм можна подолати, як і будь-яке зло, насамперед спільними зусиллями народів країн цивілізованого світу. Дії міжнародної коаліції щодо підтримки України у війні з росією мають бути, як видається, спрямовані на:
- своєчасне постачання і в достатній кількості найрізноманітнішої зброї, якої потребують Збройні Сили України;
- послідовне, системне і принципове застосування міжнародно-правових механізмів забезпечення реалізації комплексу санкцій економічного та політико-правового характеру стосовно росії;
- активне протистояння російській пропаганді на національних та глобальному рівнях.
Список використаних джерел:
1. Dugin A. The Foundations of Geopolitics: The Geopolitical Future of Russia
2. Огризко В. Дещо про рашизм
3. Кривдик О. Рашизм
