Студенти-консультанти ЮК «Астрея» та студенти першого курсу Центру юридичної деонтології Факультету права та міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка взяли участь у круглому столі до дня захисту прав дітей – «Цивілізаційні виклики та правові можливості реалізації та захисту прав дитини в Україні», що відбувся на базі Університету сучасних знань за підтримки факультету права та міжнародних відносин Університету Грінченка.
На заході обговорювалися питання: майнових прав дитини; опіки, піклування та усиновлення дітей з інших країн (біженців); підстави, порядок та наслідки позбавлення батьківських прав; підстави та порядок стягнення аліментів на малолітніх і неповнолітніх дітей; судова практика застосовування рішень ЄСПЛ у справах про захист прав дитини; судова практика про вирішення спорів, пов’язаних із стягненням додаткових витрат на дитину, визнання батьківства над дитиною, можливості вивозу дитини за кордон та визначення місця проживання дитини з одним із батьків.
Студенти-консультанти ЮК «Астрея» презентували майстер-клас на тему: «Правове регулювання аліментних відносин в Україні» і розкрили причини, які сприяють конфліктним ситуаціям у сім’ї; яке місце законодавець відводить аліментам у СК України та інших кодексах та нормативно-правових актах; визначили види аліментів; шляхи вирішення проблеми – мирним та судовим шляхом; судовий порядок (процедура) стягнення аліментів; проаналізували реформу у сфері аліментних відносин та її результати, що відбилися на видах, розмірах і порядку стягнення аліментів; висвітлили судову практику у справах що пов’язані з аліментними відносинами тощо.
Андрій Чернега – завідувач ЮК «Астрея» Факультету права та міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка звернув увагу усіх присутніх на деяких аспектах захисту прав дітей у сфері реалізації права на житло. Право володіння і користування майном людина набуває з народження, проте право розпоряджатися майном людина набуває з настанням повноліття. До 18-річного віку особа вважається неповнолітньою, за міжнародними стандартами – дитиною та вважається частково дієздатною, тобто має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Для отримання дозволу (згоди) від органу опіки та піклування на продаж, обмін, дарування, поділ майна, що є у спільній частковій власності або у спільній сумісній власності житла, укладання договорів конкретного користування житлом та інші, батьки та неповнолітні діти, які мають право власності на майно, або право користування майном, повинні звернутись до органу опіки та піклування з відповідною заявою, надати документи, які передбачені чинним законодавством України. У зв’язку зі змінами до Сімейного кодексу України підтверджено право органу опіки та піклування відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини, однак запроваджено нове повноваження зазначеного органу щодо одночасного звернення до нотаріуса про накладення заборони відчуження нерухомого майна дитини у таких виключних випадках, коли: 1) мати та/або батько дитини, що звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав; 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав; 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини батьківських прав; 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні; 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини; 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них); 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом 1 місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Альона Калашник – викладач кафедри публічного та приватного права Факультету права та міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка висвітлила окремі аспекти захисту біженців в Україні, серед яких відсоток дітей із зазначеним статусом складає 20 %. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року, біженець – це особа, яка «внаслідок обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань». Україна є країною призначення і транзитною країною для осіб, які потребують міжнародного захисту, а також економічних мігрантів, які намагаються потрапити до країн Європейського Союзу. Кількість позитивних рішень про надання статусу біженця в Україні залишається малою. Біженці та шукачі притулку мають небагато шансів стати економічно самостійними. В них є обмежені перспективи сталої інтеграції в Україні. Багато хто з них вирішують переміщуватися далі до третіх країн у пошуках ефективного міжнародного захисту та кращих перспектив інтеграції. Згідно до статистичних даних Державної міграційної служби України та УВКБ ООН, станом на 1 січня 2018 року в Україні перебувало 3257 біженців, з них понад 660 дітей. Велика кількість біженців сконцентровані в Києві, Одесі та Харкові. За оцінками УВКБ ООН, на даний час в Україні перебуває 5500 шукачів притулку. Шукачі притулку прибувають, в основному, з Афганістану, Сирії, Іраку, Вірменії, Азербайджану, Російської Федерації, Бангладеш тощо. Діти часто стають першими жертвами насильства, вони найбільш чутливі до зміни звичного способу життя, до руйнування зв’язків між членами родин і спільнот. Діти-біженці повинні користуватися тим же захистом, що й дорослі біженці, однак при цьому повинні враховуватися їхні особливі потреби. Особливі потреби зумовлені трьома основними чинниками: діти вразливі: вони особливо чутливі до хвороб, поганого харчування та фізичних травм; діти залежні: вони потребують підтримки з боку дорослих не лише для фізичного виживання, а й для психологічного та соціального добробуту; діти розвиваються: діти швидко проходять послідовні етапи розвитку, і не проходження або проблеми під час проходження одного з них ускладнюють чи роблять неможливим проходження наступних етапів розвитку. Виходячи з цих особливостей дітей-біженців порівняно з іншими категоріями біженців УВКБ ООН виробило керівні принципи своєї діяльності щодо захисту дітей-біженців: а) у всіх діях щодо дітей-біженців повинні в першу чергу враховуватися права людини дитини, особливо її найкращі інтереси; b) найважливіше значення мають збереження та відновлення єдності сім’ї; с) дії, до яких вдаються в інтересах дітей-біженців, повинні перш за все зміцнювати здатність тих осіб, які несуть відповідальність за турботу про них, виконувати свій головний обов’язок – задоволення потреб дітей тощо.
При отриманні статусу біженця виплачується одноразова допомога – 17 гривень. І на цьому все, що стосується соціального забезпечення чи якихось виплат з бюджету. Статус біженця, по суті, надає іноземцям права, ідентичні тим, якими користуються громадяни України, насамперед легалізацію і законне перебування на території України. Ніяких виплат, медичного страхування чи забезпечення в Україні він не надає. Але він надає якусь певність людині, це є легальний статус для перебування в країні. Зі статусом біженця людина може претендувати на роботу на таких самих засадах, як громадянин України, тобто без особливих дозволів на працю. Таким чином людина може забезпечувати сама себе і свою родину. Людина буде працювати, офіційно сплачувати податки і, відповідно, в перспективі приносити користь і державі, яка надала їй захист. Наразі юридичний супровід, соціальну та освітню допомогу надають Агентство ООН та УВКБ ООН у співпраці з кількома громадськими організаціями. Якщо говорити про житло, то в Україні є три центри, в яких тимчасово можуть розмістити біженців: в Закарпатській, Одеській та Київський областях, загальна кількість місць в яких до 400, зазначає речник ДМС. Місця в цих центрах надаються, переважно, соціально вразливим категоріям біженців – шукачам притулку, дітям без супроводу дорослих, одиноким жінкам з дітьми, людям, які піддавалися тортурам тощо».
Ольга Терещенко – заступник директора Коледжу Університету сучасних знань та Сергій Мосьондз – доктор юридичних наук, професор Університету сучасних знань наголосили на окремих правових можливостях вивозу дитини за кордон. Згідно Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» усі громадяни України мають право на виїзд за кордон. Проте, нормами цивільного законодавства, а саме ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла 16-ти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Однак інколи виникає проблема в тому, що один за батьків не бажає надавати іншому батьку згоду на виїзд їх спільної дитини за кордон з різних міркувань – це може бути помста колишнього чоловіка або дружини, неприязні стосунки між батьками тощо. Згідно п.п. 3-5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 Виїзд громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного із батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків з нотаріально посвідченою згодою здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого із батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого із батьків у разі пред`явлення зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку без згоди та супроводу другого із батьків. Таким чином державою визначено певний механізм вирішення вказаної вище проблеми. Проте законодавцем у нормативних актах не визначено – чи може судове рішення дозволити неоднократний виїзд дитини без згоди одного з батьків, чи слід у рішеннях судам зазначати конкретну країну для виїзду. Відповідно до ст.313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. За правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі. Таким чином у своєму рішенні суду слід зазначати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий), з визначенням його початку й закінчення. Стаття 141 СК України визначає рівні права та обов'язки щодо дитини, надання судом дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька позбавить останнього можливості брати участь у вихованні своїх дітей та можливості спілкування з ними.
