ОДВІЧНО ЮНЕ МІСТО

Біля гір, де стелиться шипшина,

Де снує гарячий блиск віків,

Розцвіла одвічна Україна 

Й породила вічно юний Львів... 

Там, забуті часом і промінням, 

На високій Замковій горі, 

Доживають власний вік руїни, 

Сірі, моховиті і старі. 

Там злітає в небо вир фонтанів, 

Наче піднімають на крило 

Опери, лункі фата-моргани, 

У яких живе людське тепло. 

А монастирі здіймають вгору 

Зоряні скульптури і слова. 

І книжкове, вічно дивне, море 

Федорову площу обійма. 

Дух тремкий сидячої Свободи 

Піднімає до висот дахи. 

І титанів сила, і муз врода 

Знов і знов підкорюють верхи. 

Там церкви підводяться до сонця 

Крізь гарячу низку різних літ. 

І чарівна Муза у віконці 

Відкриває рідний новий світ. 

Площа «Ринок», як завжди, вирує 

І Нептун красується без слів. 

Ратуша закохано квітує 

В вирі левів й ніжних голосів. 

І злітають в небо золотаво 

Українські рідні прапори. 

Найсмачніша в світі львівська кава 

Й досі додає усім снаги. 

І завжди, мов поглядом невпинним, 

Доторкає відгомін віків, 

Божа Матір, ніжна і чарівна, 

      Береже одвічно юний Львів. 

Ольга Стасюк