16 грудня 2021 рік
Факультет права та міжнародних відносин та Юридична клініка
«Астрея» Київського університету імені Бориса Грінченка (м. Київ,
вул. Маршала Тимошенка, 13-Б)
Круглий стіл приурочений до 30-ї річниці незалежності України та 25-річчя Конституції України. До заходу залучені науковці та практики у сфері юриспруденції, державні і посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування України, аспіранти, магістри і студенти-правники, молоді юристи, представники громадських організацій щодо обговорення актуальних питань реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини; відновлення порушених прав в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні.
Ігор ГРИЦЯК – декан Факультету права та міжнародних відносин Університету Грінченка, професор кафедри міжнародних відносин та міжнародного права, доктор з державного управління, відкриваючи захід привітав усіх присутніх з 30 роковинами Української Незалежності. Три дати заклали фундамент української незалежної державності у ХХ ст., це день проголошення Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 року), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і Всеукраїнський референдум (1 грудня 1991 року). Звісно у червні 1996 року була прийнята нова українська Конституція, яка остаточно розірвала відносини з радянським минулим. Декларація незалежності України заклала фундаментальні принципи розбудови демократичної, соціальної та правової держави. Проголосила суверенітет народу та держави, право останньої на власну владу – верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади України в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. 24 серпня 1991 року Верховна рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, «за» тоді проголосували 346 депутатів. По всій країні відбулась низка заходів, об'єднаних гаслом «Ти у мене єдина». 1 грудня 1991 року Акт проголошення незалежності України був підтверджений волею народу на Всеукраїнському референдумі у якому взяли участь 90 % населення України і майже 91 % населення з кожної із областей проголосували «За». 30 років минуло з того часу, але і досі не вирішені питання європейської та євроатлантичної інтеграції України, імплементації норм міжнародного права та узгодження рішень і їх виконання ЄСПЛ, реформи у судовій і правоохоронній сфері виявилися не досконалими, корупція процвітає, суди недоукомплектовані, а правоохоронні органи, що покликані боротися із корупцією виявилися не ефективними. Тож є над чим працювати новому поколінню юристів.
Андрій ЧЕРНЕГА – завідувач ЮК «АСТРЕЯ», викладач кафедри публічного та приватного права, звертаючись до академічної спільноти та юристів-практиків, нагадав що цього річ відбулося 25 років Конституції України, яка втілила в собі усі найкращі риси сучасного конституціоналізму Європейського і континентального просторів. Наш Основний закон має давнє коріння, давніше ніж можна собі уявити. Правові традиції, ідеї справедливості, доброчесності та гуманності були закладені ще великими князями Київськими у своїх Уставах, Повчанні Мономаха та зрештою у Руській Правді. Відповідні ідеї пройшли крізь призму часу Литовсько-Польської доби, Козацько-Гетьманської держави, пережили імперську та радянську добу і зрештою були втілені в Конституції України 1996 року. Тут необхідно згадати Конституцію Пилипа Орлика – першу європейську конституцією, яка зафіксувала принцип поділу гілок влади, без сумніву, була Конституція Пилипа Орлика, її повна назва - «Пункти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорізького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня п’ятого дня у Бендерах». На думку багатьох науковців, зокрема Олександра Скрипнюка, саме гетьману в еміграції Пилипу Орлику належить спроба створити новий політичний маніфест, декларацію-конституцію ранньомодерної України, який відображає насамперед менталітет українців, їх еліти кінця ХVII – початку ХVIII ст.ст. Конституція Пилипа Орлика стала найвищим досягненням розвитку правової і політичної думки України у ХVIII ст., а її прогресивні ідеї втілені в основних законах провідних країн світу. Відзначемо, що Пилип Орлик прагнув створити антимосковську коаліцію у різних комбінаціях у складі Австрії, Англії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства і до останніх своїх днів великий гетьман невтомно шукав підтримки української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Пруссії, привертав увагу європейських володарів до трагічної долі рідної країни, розділеної між зажерливими сусідами. Конституція творилася у складних умовах поразки визвольних змагань, розколу еліти, тяжкого фінансового становища. У важких умовах еміграції конституція мала стабілізувати державно-правове життя в країні, об’єднати козацько-гетьманську старшину та мобілізувати усі зусилля задля визволення і незалежності України. Як бачимо, 400 років вже у далекому минулому, а проблеми в яких твориться українська державність, військова агресія з боку РФ, стримана політика європейської спільноти, повторюються. Маємо робити висновки.
Тарас ДІДИЧ – В Україні невпинно набирає обертів проблема нормотворчої техніки. Як наслідок - українські парламентарії ухвалюють значну кількість нових законів, якість яких з року у рік знижується. Адже саме належний рівень володіння нормотворчою технікою як невід’ємна складова законотворення у значній мірі здатна забезпечити належну якість і ефективність усього законодавчого масиву. Недооцінка правил нормотворчої техніки або їх ігнорування чи спрощення можуть стати причиною численних законодавчих та правозастосовних помилок. Це обумовлює необхідність пошуку шляхів удосконалення діяльності з підготовки проєктів законів. Що, у свою чергу, є неможливим без напрацювання відповідного наукового підґрунтя. Оцінюючи стан національного законодавства, можна виокремити наступні його недоліки, з погляду наукової спільноти: потребує вдосконалення процедура розроблення та прийняття якісних законів; законодавство України невиправдано ускладнене великою кількістю нормативно-правових актів, які іноді містять суперечливі положення; проблема в невиконанні законів, а не в якості законодавства. На нашу думку, ця проблема є комплексною. Тому, цілком погоджуючись з першими двома позиціями, вважаємо дещо сумнівною думку про те, що проблема, не в якості законодавства, а у його невиконанні. Зважаючи на це, теорія щодо можливості ефективного застосування неякісного законодавства, яка лежить в основі третього твердження видається нам не правильною. Водночас, першочергового вирішення потребує саме питання удосконалення процедури розроблення та прийняття якісних законів. Адже запорукою ефективного правозастосування є, перш за все, висока якість застосовуваного законодавства.
Світлана БОБРОВНИК – завідувач кафедри теорії та історії права і держави Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук, професор звертаючись до учасників освітнього процесу, фахівців з права сфокусувала увагу на впливі принципу верховенства права на державотворчі і правотворчі процеси в Україні. Верховенство права є фундаментальним принципом державотворення і правотворення. Одним з перших він згадується в Декларація незалежності і Конституції України – як основоположний інституційний фундамент розбудови демократичної та правової держави. Ним пронизані всі національні закони, кодекси, підзаконні акти, матеріальне та процесуальне законодавство, жоден інститут держави чи орган, посадова чи службова особа має чітко слідувати цьому принципу. Він невід’ємний від Конституції України, у ст.8 проголошує і вивершує її юридичну силу найвищою над іншими законами. Принцип верховенства права є одним із найчастіше згадуваних правових інституцій у практиці Конституційного Суду України, Верховного Суду та ЄСПЛ. У їхніх рішеннях верховенство права згадується як панування права в суспільстві; як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади; як нормативний ідеал і як універсальний та інтегральний принцип права, який необхідно розглядати, також в контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права є системоутворюючим принципом, який об’єднує основоположні принципи, відповідно до яких має функціонувати правова держава.
Марія ОСЯДЛА – головний спеціаліст відділу зв’язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України, звернула увагу присутніх на заході на тому, що успішне проведення політичних реформ потребує громадського консенсусу, пошуку політичного компромісу між владою і опозицією. Враховуючи вказане важливо відмітити, що реформи влади – це не короткочасні дії, пов’язані з текстуальними змінами до Конституції України, а складний поетапний процес компромісу, узгодження позицій з принципових питань структурних та інституційних змін і механізмів їх реалізації на практиці. Актуальне проблемне питання сьогодення полягає у тому, що влада і опозиція визнають доцільність політичних реформ, але кожен з них розуміє їх по різному, що може викликати поляризацію сучасного українського суспільства. Парламент прийняв Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX. Вказаним нормативно-правовим актом запроваджувалося: зменшення кількості суддів Верховного Суду з 200 до 100; повторне проведення конкурсних процедур на зайняття посади судді Верховного Суду; створення Етичної комісії, до якої мали входити міжнародні експерти і яка мала б повноваження ініціювати звільнення недоброчесних членів Вищої ради правосуддя – головного органу суддівського врядування, відповідального за покарання суддів, а також проводити дисциплінарні розслідування щодо суддів Верховного Суду; припинення повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Тобто, фактично запроваджувалося повторне реформування найвищого судового органу. Швидке реагування на зазначені події з метою захисту інтересів суддів Верховного Суду було реалізовано через правовий механізм звернення до Конституційного Суду України. Конституційний Суд України на підставі частини першої статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановив у Рішенні порядок його виконання та рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність до цього Рішення. Конституційний Суд України прийшов до висновку, що реалізація принципу верховенства права, права кожного на судовий захист можлива лише при реальному дотриманні конституційних приписів щодо незалежності суддів, які містять юридичні гарантії, спрямовані на запобігання будь-якому впливу на суддю та судову владу.
Катерина ЛИЗОГУБ – помічник-консультант депутата Київської міської ради ІХ скликання, розповіла про можливі зміни у сфері місцевої столичної влади в наступному 2022 році. Справа у тому, що парламентський комітет почав розгляд проекту закону про столицю, щоб найближчим часом підготувати його для голосування. Основна мета документа – оптимізація системи органів місцевого самоврядування та виконавчої влади в столиці України місті Києві шляхом уточнення повноважень цих органів, а також закладення в систему управління столицею України ефективного механізму стримування і противаг, що унеможливлює узурпацію влади однією посадовою особою». Іншими словами – розмежувати повноваження міського голови і голови КМДА. Головними новелами законопроекту, окрім розмежування повноважень міського голови і голови Київської адміністрації, яку як і раніше має призначати президент, але цю ж саму посаду не зможе займати мер, є: нова система місцевого самоврядування, вона має складатися з територіальної громади, мера, міськради, магістрату, райрад, виконавчих офісів районів та органів самоорганізації населення; законопроєкт передбачає створення нового виконавчого органу міськради – Київського магістрату, очолюватиме який мер; повноваження Міської адміністрації мають обмежитися адміністративним наглядом за рішеннями Київради, магістрату та мера; має з'явиться колегія міської ради, яка буде дорадчим органом і готуватиме пропозиції і рекомендації для розгляду; замість районних адміністрацій, згідно із законопроєктом, в Києві пропонують створювати районні ратуші – центри надання соціальних, адміністративних та інших послуг. Пропоновані зміни до Столичного закону викликали різні настрої. Особливо цими змінами занепокоїлися депутати Київської міської ради. 62 депутати КМР звернули увагу Президента України та Парламенту на тому, що до закону застосовується спеціальна скорочена процедура розгляду, що є неприпустимим; Європейська хартія місцевого самоврядування визначає, що процес планування та прийняття рішень, які безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, мають проводитися виключно з урахуванням думки територіальної громади міста Києва, а власне законопроєкт було презентовано за два дні до його ухвалення профільним парламентським комітетом; намагання встановити на рівні закону розподіл повноважень на міському та районному рівнях є антиконституційним прямим втручанням у повноваження Київської міської ради. Новий закон про столицю України не повинен порушувати конституційних прав мешканців Києва та принципів місцевого самоврядування. У бажанні будувати європейську столицю все повинно відповідати ключовим європейським принципам місцевого самоврядування, такої думки Дмитро Білоцерковець. Натомість, розмежування компетенції органів виконавчої влади та Столичної адміністрації підтримала Рада Європи, експерти якої аналізувавши проект, підкреслили, що суміщення державних і самоврядних функцій в КМДА не відповідає теорії децентралізації та Європейській хартії місцевого самоврядування. «Не може вранці мер головувати на засіданні міської ради і ухвалювати рішення, а після обіду вже як голова КМДА перевіряти законність цього рішення». Тож очікуємо змін.
Насправді, складно описати всі виступи, які пролунали на Круглому столі, оскільки всі вони беззаперечно є цікавими і що найголовніше, актуальними і повній мірі відображають стан державотворчих та правотворчих процесів в Україні. Так піднімалися та обговорювалися питання: правил нормотворчої техніки у рішеннях касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду; адміністративних послуг, як індикатору реформи децентралізації влади; особливостей застосування інституту медіації у кримінальному процесі; взаємодії громадського контролю з правоохоронною функцією держави, питання правого статусу біженців із Афганістану в Україні, тощо.
СЕРТИФІКАТИ VII круглого столу
